субота, 11 липня 2009 р.

Пароль

Вуаль из тонких нитей Интернета,

Под ней пульсирует Земля.

По кругу мчит зеленая планета,

Везет людей. Средь них - и я.

Сижу в узле всемирной паутины,

Включаю поиск. Не найду.

Хочу спастись от будничной рутины

И прямо в сети упаду!

Царица - вездесущая Реклама!

Как светлый разум сохранить?

За сотни ссылок, мегабайты хлама

Опять придется заплатить!

Знакомства, игры, видео, продажа

Совсем незваными идут...

На утро обнаружится пропажа:

Безбожно Время украдут!

На взлете точных нанотехнологий

Видны причуды бытия:

ПАРОЛЬ у входа, ник, иль модный логин,

За ними прячутся друзья

Мишутка, Полли, Рыжик и Свободный,

И Феникс Кри, и Терджиман.

Реальны Алекс, милая Фиона,

А виртуален - лишь Обман.

О, Боже правый, как же одиноко

Душе, что бьется на сетях...

И выглядят немного однобоко

Мои заметки на полях:

В плену цветных обманчивых иллюзий

Всегда приятно побывать.

Везунчик ты или несчастный лузер,-

ПАРОЛЬ придется выбирать!

пʼятниця, 10 липня 2009 р.

В поисках себя


Счастлив тот, кто хочет больше,
Чем он в силах превозмочь,
Над собой подняться сможешь -
Победишь рутины ночь.

Если сам себя жалеешь,
Или слишком уж жесток,
То, наверно, не сумеешь
Меч найти свой иль посох.

Смелым быть не так уж просто:
Кто поступок вдохновит,
Иль прозреньем у погоста,
Иль догадкой осенит?

Возродившись только свыше,
В лучезарных небесах,
Cуть свою ты там увидишь,
Пересилив боль и страх.

Пусть ничтожное сомненье
Не решает за тебя,
Не надеясь на спасенье,
Верь, иди, ищи себя!

четвер, 9 липня 2009 р.

Песимізм чи реалізм?

Нещодавно приїхала з курсів вчителів інформатики... Курси - очно-дистаційні: три дні -в липні, три дні - в вересні, і три дні - в березні. А в проміжках - виконуємо завдання. Курси - чудові, навчитися можна багато... Тільки дивує те, що говорилося про моніторинг освіти, про апробацію підручників. Виходить, що "винні" в тому, що доводиться користуватися поганими підручниками, саме ми, вчителі. Це ми їх затверджуємо, виявляється! Але за двадцять чотири роки роботи у мене ніхто ніколи не запитав мою думку про підручники! Колеги, яким "пощасливилось" брати участь в цих дослідженнях, кажуть, що це робиться доволі "хитро", запитання в анкетах дуже закручені... Часом просто змушені писати позитивний відгук про підручник. 
 ...Курси потрібні мені для того, щоб вести з нового навчального року одну годину інформатики на тиждень в дев'ятому класі за новою програмою. До цього інформатика в нашій дев'ятирічці не викладалася. Вся "фішка" полягає в тому, що нова програма вимагає, щоб викладання велось ТІЛЬКИ в "машинному" варіанті, тобто - тільки за наявності комп'ютерів в школі, не говорячи вже про можливість виходу в Інтернет. Але біда в тому, що й компютерів нема! Я, хоч і невиправний романтик, але - реаліст. Я не вірю, що в вересні у нас в школі раптом з'являться комп'ютери. Більше того, я думаю, що і підручника, хоч одного з презентованих нам на курсах, в вересні у нас не буде. Такі проблеми - в багатьох школах. Найцікавіше те, що переважна більшість "слуг народу", які вже прозвітували про комп'ютерізацію шкіл, - вихідці з села... 
Залишається, правда, ще помріяти про комп'ютерний клас... Знаєте, до нашого села недавно підвели газ! В будівлях жителів він -уже третій рік. Для газифікації школи було виготовлено проектну документацію і збудовано котельню (по величині, приблизно, - як туалет). На це було витрачено більше сотні тисяч гривень. Хтось прикарманив цю суму, а потім гроші було виділено знову... Мутна історія... Скільки комп*ютерних класів можна було придбати на ці гроші? Тому вважаю, що мій песимізм - цілком обґрунтований.

Ялтинська рапсодія

Панує плющ з лавандою в обнімку На лузі при дорозі в Ботанічний сад, Нагадує про Лесю Українку, Хоч сам про неї, мабуть, знає він навряд. В саду і взимку радують троянди, І кактуси на бал до хризантем ідуть... А недалеко - Кримський дельфінарій, Там щедро посмішки дельфіни роздають. Михайлів Храм, Лівадія і замок, Де двоє лебедів на озері живуть, Чудовий вечір, теплий світлий ранок Не раз, мабуть, мені у спогади прийдуть. Прожита мить ніколи не вернеться, Без напрямку, невпинно швидко час летить, Та з пам'яті ніколи не зітреться Спресована у вічність неповторна мить. ...Так хочеться все знову повернути, У Бога милості старанно попросить, І ненароком, без зусиль, почути, Як Ялтинська рапсодія звучить. І знову плющ лаванду обнімає, Дороги серпантин угору все біжить, І чайки крик в повітрі знов лунає, І море монотонно гравієм шумить... (грудень - 2007) ( Мається на увазі вірш Лариси Косач про плющ і стіну, що руйнується...)

Наказание за грехи?

Где найти статистику по областям Украины относительно онкозаболеваний? У нас, в Кировоградской области, этот процент наверняка немаленький (сидим на уране!). Коллектив нашей школы небольшой, но за последние два года умерли трое родственников от рака, двое работников школы - сейчас больны (операции, химии, облучения...) Молимся за них, помогаем материально, поддерживаем морально.
Есть мнение, что "смерть забирает тех, кто наломал дров и уже не в состоянии разгрести"। Жестоко, но справедливо, как думаете? А как же дети? У нас в Кировограде - одна из лучших онкобольниц на Украине. Знаете, как много там детей? А им то - за что?!! За грехи взрослых? Все просто? Почему же сознание не хочет с этим мириться?

Неспокій.




Весна іде, і з нею,
В неспокої, - душа,
До неба, над землею,
В роботу вируша...

Мій Янголе, ти ж сильний,
Будь ласка, поможи,
Мій друже незамінний.
Розрадь і підкажи:

Як жити, щоб радіти,
І радість дарувать,
Щоб кожен день зустріти,
Як Божу благодать?

Я все ще хочу мріять
І в снах своїх літать,
Всі сумніви розвіять,
Горіть і не згорать!

І що ж мене тримає,
Невже не стане сил?
Душа не заспіває,
Якщо не має крил?

Весна дала підказку,
Почувши крик душі:
Господь дарує ласку,
Окрилює усіх.

Лиш вибрані це знають,
Стараються літать,
Стараються, палають,
Хоч, може, і згорять...

Вірш написаний ранньою весною, у відчаї і сильній втомі. Перед цим померла колега, "згоріла" від запалення легень, продовжуючи ходити на роботу...

Ось так...

Що ви думаєте про виховання сучасних дітей (на вулиці, в школі, барі, підворітті) і про проблеми  освіти взагалі?  
   Переважна складова нашої виховної роботи зводиться до того, щоб "зберегти життя і здоров'я дітей".  Ми майже щодня говоримо дітям про те, як небезпечно жити, тому що "навколо нас - Небезпека!". Я вже не кажу про те, що бачить дитя по телевізору або з чим стикається в Інеті.
  Діти - дуже ослаблені і хворобливі.  Парадокс - але при цьому багато батьків дають дітям кишенькові гроші на відвідування кафе ... А ми на класній годині розповідаємо про здоровий спосіб життя і показуємо відеофільм "Обережно - їжа!  "... Ми вмовляємо, щоб не їли чіпси, печиво, цукерки, солодкий сирок, магазинне масло, ковбасу, не купували газовані напої, тому що в них більше шкоди, ніж користі.  Вмовляю батьків, щоб дозволили дитині залишитися після уроків позайматися додатково по предмету. Здебільшого батьки - проти: дитина і так перевантажена ... Може, вони і мають рацію. А ось кілька заголовків в місцевій газеті: "Міліція наближається до людей", "Бюджет наповнять тютюном", "Сіл уже майже немає. Тепер черга за малими містами?", "За такі ямища варто було б ще й доплачувати.", "СЕКС ПІД ЗАГРОЗОЮ: ПРЕЗЕРВАТИВИ ПОДОРОЖЧАЛИ В КІЛЬКА РАЗІВ". В останній статті такий текст: «МЕДИКИ ВСЕРЙОЗ ПОБОЮЮТЬСЯ ЗА НАСЛІДКИ, ОСОБЛИВО - В СЕРЕДОВИЩІ ШКОЛЯРІВ, БО КИШЕНЬКОВИХ ГРОШЕЙ, ЯКІ ДАЮТЬ БАТЬКИ ДО ШКОЛИ, НЕ ВИСТАЧИТЬ НА ВЛАСНУ БЕЗПЕКУ!» 
Що з нами відбувається?

...А цього літа ми знову "оздоровлювали" дітей  на майданчику біля школи і біля зарослого, обмілілого ставка.  Там ще п'є воду дуже поріділе сільське стадо корів ...

вівторок, 7 липня 2009 р.

Випускникам.


Пелюстками від троянд
Простелю вашу дорогу,
Хай любов палка іде
Завжди з вами в ногу.
Зичу долі доброї я вам,
Зоряних світанків,
Успіх хай насіє вам
Ніжних теплих ранків

Від теплпа долонь батьківських
Набирайтесь сили,
І тримайте курс у світ
Без нудьги, красиво!
Розцвітає хай у серці
Посмішка щаслива.
В світлу путь летіть, пташата,
Зграя гомінлива!

Хай добро посіє щедрість
Рястом довголіття,
Цвітом яблуньки хай пахне
Ваше покоління.
Полонить серця нехай
Музика кохання,
Мріям світлим присвятіть
Всі свої дерзання!

Пелюстками від троянд
Простелю вашу дорогу,
Хай любов палка іде
Завжди з вами в ногу!

Автор - З. Сокол, вчитель.

Работа сельского учителя. Зинаида.



Больше всего мне хотелось бы, чтобы это прочитали те, кто часто страдает от приступов депрессии и нежелания жить. Поверьте, не пожалеете! Жизнь этой женщины - захватывающий, интересный роман, насыщенный событиями.Я не буду злоупотреблять вашим вниманием, рассказывая о ней очень много.Я хочу показать лишь несколько картинок из её жизни. Зинаида Орлова (фамилия изменена) - сельская учительница украинского языка (учитель-методист высшей категории), мать двоих, взрослых уже, дочерей, и - бабушка замечательной внучки Алинки....Я познакомилась с ней случайно в Ялте, два года назад. Всё это время мы созванивались... На эти выходные она впервые приехала ко мне в гости. Вышла из автобуса стройная подтянутая женщина. Волосы - светлые, коротко подстриженные, глаза искрятся смехом, излучают энергию и оптимизм.

Картинка первая. Родилась в многодетной семье, в детстве дружила бОльшей частью с мальчиками. Гоняла на мотоцикле, а также - на сделанном вместе с пацанами и разукрашенном во все цвета радуги картинге (за рулем, а не в качестве пассажира!) В общем, девочка - "сорвиголова", но это не помешало ей закончить школу с отличием. Дружила очень долго с парнем. Именно - дружила, могли рассказать друг другу что угодно, о любви и сексе речь не шла. Поступила в Николаевский пединститут... Старший брат закончил военное училище... Попал на службу в Афганистан.

Картинка вторая... На четвертом году учебы в институте пришло страшное известие: гибель брата... Не поверила. Недавно ведь письмо получила, сообщал, что вылетел из Ташкента к месту службы. Перед этим - приезжал домой в отпуск, жена родить должна была... Но уехал, убитый горем: сын родился крепышом, больше 4-х килограммов, но - "в рубашке". Говорят, девочка-практикантка не удержала в руках, дитё упало на бетонный пол... Мальчик умер...
Глаза застилали слезы, когда она подходила к своему дому. Увидела много машин и - военных, которые выгружали цинковый гроб... Раскрыть гроб не разрешил отец, хотя она с инструментами кидалась это сделать. Узнать брата через окошко она не смогла, изнутри оно было покрыто капельками, похожими на сукровицу... Позже ей какая-то гадалка скажет, что брат жив и приедет через год после смерти отца... Отец умер недавно, в 2008 году. Зина верит, что ещё увидит брата.

Картинка третья. Вышла замуж на последнем году обучения за солдатика, с которым как-то познакомились в поезде... Родилась дочка Оля, через 4 года - Юля. Муж Андрей беспросветно пил и гулял... Жизнь в перестроечное время была очень тяжёлой, жили только на её зарплату, которую временами подолгу задерживали. Спасал огород и немаленькое домашнее хозяйство: две коровы, телята... Умела и любила косить, тоннами заготавливала сено. "Горела" на работе, зажигая своей энергией коллег. Не уроки давала - одно загляденье! Успевала и спеть на уроке украинскую песню (голос и слух - отменные), и - пять минут на каждом уроке порисовать в стиле Петриковской росписи... Дети её просто обожают. В этом мне пришлось убедиться, слушая её разговоры по телефону. (Бывшие ученики звонили, поздравляя с праздником)
Дочки росли, не обделенные её вниманием и заботой. Помогали маме во всем, знали цену каждой копейке! Вместе со старшенькой приходилось "брать" делянку свёклы... Откуда силы брались? Как успевала?

Картинка четвертая. И все было бы замечательно, если бы не запои мужа. Не помогали ни ласковые уговоры, ни слезы... Терпение лопнуло, подала на развод. Андрей поставил условие: соглашусь на развод, если купишь мне мотоцикл. Отложила с трудом деньги, купила! На суде муж сказал: мы не будем разводиться, она любит меня, даже мотоцикла купила! Скрепя сердце, жила дальше. Как-то однажды осенью она перекапывала палисадник, убирая засохшие цветы. Явился пьяный Андрей, начал цепляться. В голове у нашей Зины что-то щелкнуло, подняла глаза, в которых муж успел прочитать себе приговор, и - ударила! Лопатой, по голове! ... Случилось это на десятом году совместной жизни. Удар жены сработал лучше всякой кодировки. Он перестал не только пить, но и курить! Начал ремонтировать машины, зарабатывать, жить стало легче. Купили подержанную машину, из которой он сделал "куколку"... Прошло совсем немного времени, как пришла беда: Андрей сбил машиной старенького деда. Вины Андрея не было никакой. Но чтобы это доказать, понадобились свидетельские показания, за которые пришлось расплатиться машиной... Черт с ней, с машиной! Погибшего по своей вине деда не вернуть, но он перед глазами всю жизнь оставшуюся будет!

Картинка пятая (последняя в этой заметке) В 1996 году едет Зина на очередные курсы повышения квалификации (высшую категорию ведь давно заслужила!) Едет, уставшая, но, более-менее, - со спокойной душой: муж не пьет, может, как-то справится с домашним хозяйством! ...В аудитории - около 30 учителей из разных уголков области. Она, обычная сельская учительница, так же, как и остальные, ждет, когда войдет руководитель курсов для решения некоторых организационных вопросов. Пришла. Сделала перекличку и говорит: - Мне очень понравилась фамилия Орлова. Я назначаю вас, Зинаида Григорьевна, старостой группы. Может, кто против, может, будут другие предложения? Встает Зина и говорит:
- Я против!
- Это - почему? Боитесь, что не справитесь?... Расскажите нам вкратце о себе, пожалуйста!
- Я закончила Николаевский пединститут. Работаю учителем уже 15 лет. Нагрузка - 32 часа...Муж 10 лет пил, сейчас 5 лет уже не пьёт. Старшей дочке - 14 лет, меньшей - 10 лет. У нас большое домашнее хозяйство. Сейчас у нас уже три коровы, куры, гуси... Было двое телят, но сегодня позвонила дочка из дома и сообщила, что растелилась третья, самая молодая корова. Значит, телят теперь трое. Доить коров будет дочка...
В аудитории повисла гробовая тишина. Когда молчать стало уже совсем неловко, кто-то тихо спросил: - Это - правда?
- Да, конечно!